Фарс під назвою «вибори»: як Кремль імітує демократію, аби втримати владу

Вибори до Державної думи Росії у 2026 році — це не вияв народної волі, а ретельно спланована операція зі збереження диктатури Володимира Путіна. Замість чесного змагання ідей — контрольована конкуренція, замість свободи слова — адміністративний тиск, а замість легітимності — цинічна імітація. Для України ці «вибори» є особливо болючими, адже Кремль нахабно проводить їх на наших тимчасово окупованих територіях, намагаючись узаконити свою агресію.

Як Кремль душить опозицію перед виборами до Держдуми

Російська виборча система давно перетворилася на механізм фільтрації небажаних політиків. За роки правління Путіна значна частина несистемної опозиції була заборонена, витіснена з країни або позбавлена можливості брати участь у виборах. Політики, які відкрито виступають проти війни, стикаються з адміністративним і кримінальним тиском.

До федерального виборчого бюлетеня після виключення списку партії «Яблуко» увійшли 10 партій. Водночас основні параметри майбутнього результату значною мірою визначаються ще до початку голосування. Керівництво «Єдиної Росії» та адміністрація президента заздалегідь доводять до регіональних органів влади орієнтири, на які вони мають працювати. За даними, оприлюдненими напередодні виборів, для регіонів визначено орієнтовні показники близько 50% явки та 55% голосів за «Єдину Росію», при цьому для окремих суб'єктів РФ встановлюються власні цільові параметри з урахуванням місцевої ситуації.

Таким чином, губернатори ще до відкриття виборчих дільниць розуміють, якого результату очікує федеральний центр. Для його забезпечення регіональні та муніципальні органи влади можуть використовувати адміністративний ресурс, включно з впливом на школи, лікарні, соціальні установи та роботодавців, залежних від регіональних бюджетів. Це створює механізм централізованого стимулювання явки та політичної підтримки на рівні територій і окремих організацій.

Усунення політичної конкуренції: ціна свободи слова в Росії

Тиск на російську опозицію свідчить про те, що навіть обмежена конкуренція допускається доти, доки вона не створює ризику мобілізації протестного або антивоєнного електорату. За даними Russian Election Monitor, станом на літо 2026 року різними способами від участі у виборах було усунуто 32 представників партій; 58 політиків отримали штрафи, 13 стали фігурантами кримінальних справ, а 10 були визнані «іноземними агентами».

Особливо показовим стало скасування реєстрації федерального списку «Яблука». 10 серпня 2026 року Верховний суд РФ за позовом партії «Родина» скасував його реєстрацію. «Яблуко» залишалося єдиною зареєстрованою партією з відкритою антивоєнною позицією. Цей випадок демонструє, що судові та виборчі процедури можуть використовуватися для усунення з федеральної кампанії навіть партій, які формально діють у межах російської політичної системи.

Політична конфігурація майбутньої Державної думи значною мірою формується ще до відкриття виборчих дільниць — на етапах реєстрації партій і кандидатів. На виборах зареєстровано 4436 кандидатів, однак статус «іноземного агента», судові рішення, адміністративні обмеження та кримінальні справи дають змогу виключати політично небажаних учасників ще до початку голосування. Відтак необхідні Кремлю параметри майбутнього парламентського балансу значною мірою визначаються заздалегідь.

«Єдина Росія» та адміністративний ресурс: вертикаль влади у дії

«Єдина Росія» бере участь у виборах не лише як політична партія, а як структура, тісно інтегрована в державну вертикаль. Це особливо помітно у формуванні регіональних списків: більшість із 57 регіональних груп партії очолили чинні керівники суб'єктів РФ.

Серед них — губернатори Андрій Воробйов, Ігор Кобзєв, Денис Паслер, Дмитро Махонін і Володимир Мазур, а також мер Москви Сергій Собянін. До партійних списків також широко включені мери, глави районів, ректори університетів, керівники медичних установ і великих підприємств.

Таке поєднання державних посад із керівними ролями у виборчій кампанії створює для «Єдиної Росії» значно ширший адміністративний, організаційний та інформаційний ресурс, ніж той, який доступний її конкурентам. У результаті формальна багатопартійність не означає рівних умов політичної боротьби.

Інформаційне середовище та виборчий контроль: медіа як інструмент пропаганди

Державний контроль над найбільшими телеканалами та значною частиною інформаційного простору додатково обмежує можливості опозиції донести свої позиції до виборців. Під час попередніх виборчих кампаній БДІПЛ/ОБСЄ фіксувало, що від 70% до 90% політичного контенту федеральних телеканалів припадало на президента та представників влади.

Відмова Росії запросити повноцінну місію БДІПЛ/ОБСЄ означає відсутність незалежного міжнародного спостереження за виборами. Вибори 2026 року стануть третіми поспіль загальнонаціональними виборами в Росії без повноцінної місії цієї організації.

Додатковим фактором є триденне голосування та дистанційне електронне голосування (ДЕГ). Вибори відбудуться 18-20 вересня, а ДЕГ застосовуватиметься у 33 регіонах із потенційним охопленням близько 48,4 млн виборців. За відсутності повноцінного міжнародного спостереження контроль за відповідними процедурами, зберіганням бюлетенів та електронною системою залишається переважно в руках російських державних структур.

За таких умов сама наявність кількох партій у виборчому бюлетені не свідчить про існування повноцінної політичної конкуренції. Вільне волевиявлення ускладнюється також тим, що антивоєнна позиція може спричинити штраф, кримінальне переслідування, отримання статусу «іноземного агента» або заборону на участь у виборах. З 2024 року особи зі статусом «іноземного агента» не можуть реєструватися кандидатами доти, доки цей статус не буде знятий.

Окуповані території України: незаконні вибори на нашій землі

Окремою проблемою є проведення Росією виборчих процедур на тимчасово окупованих територіях України. Російська виборча система поширюється на Крим і Севастополь, а також на окуповані райони Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. Україна розглядає це як незаконне поширення російської юрисдикції на власну територію.

Умови проведення голосування на окупованих територіях не дають змоги забезпечити незалежну перевірку його результатів. Російські процедури передбачають дострокове та виїзне голосування, функціонування спеціальних дільниць та можливість обмежувати публікацію інформації про виборчі комісії. За присутності російських військових і силових структур практично неможливо незалежно перевірити добровільність участі виборців і достовірність результатів.

Включення голосів з окупованих територій до загального федерального результату має безпосередній вплив на формування Державної думи. Із 450 депутатів 225 обираються за федеральними партійними списками, тому голоси з цих територій беруть участь у розподілі половини депутатських мандатів. ЦВК України вже заявила про невизнання результатів такого голосування та повноважень депутатів, обраних на його основі.

Псевдоміжнародне спостереження: легітимація злочину

Окреме занепокоєння викликає участь громадян деяких країн Західних Балкан у псевдоміжнародному спостереженні за російськими виборами на тимчасово окупованих територіях України.

Хоча такі особи не представляють державні органи своїх країн і можуть діяти як приватні особи, їхня присутність на окупованих українських територіях створює ризик легітимації незаконних російських виборчих процедур. Українське законодавство також передбачає відповідальність за незаконне відвідування тимчасово окупованих територій за встановлених законом обставин.

Серед осіб, які раніше брали участь у таких заходах, називають сербського адвоката та колишнього суддю Горана Петронієвича. Європейська платформа за демократичні вибори (EPDE) зафіксувала його серед іноземних учасників російського псевдореферендуму 23-27 вересня 2022 року та «виборів» 8-10 вересня 2023 року на окупованих територіях України. У 2022 році він перебував на окупованій частині Херсонської області, а у 2023 році — на окупованій частині Запорізької області. EPDE також вказує на його зв'язок із медіацентром Ruski Ekspres як власника.

Іншим учасником таких заходів був сербський журналіст і продюсер Горан Шимпрага, керівник белградського медіацентру Ruski Ekspres. Він також брав участь у російському псевдореферендумі 2022 року та «виборах» 2023 року на тимчасово окупованих територіях України. Його участь відбувалася на тлі тривалих професійних контактів із російськими медійними та громадськими структурами, що є важливим контекстом для оцінки його публічних оцінок російських виборчих процедур.

Водночас важливо чітко розмежовувати позицію окремих громадян і позицію держави. Петронієвич і Шимпрага не представляли Сербію під час російських виборчих заходів. Сербія офіційно не визнає анексію українських територій Росією та підтримує територіальну цілісність України. Тому визначення таких осіб як «сербських міжнародних спостерігачів» може стосуватися лише їхнього громадянства, а не офіційної позиції Белграда.

Після завершення суддівської кар'єри Петронієвич перейшов до адвокатської практики. Він, зокрема, працював у захисті Радована Караджича, засудженого Міжнародним кримінальним трибуналом до довічного ув'язнення, а також представляв Веселина Шліванчаніна у справах, пов'язаних із воєнними злочинами.

Ще одним учасником псевдоспостереження був Срджан Перишич — сербський політолог, викладач Університету Східного Сараєва та колишній радник Мілорада Додика. EPDE включила Перишича до переліку 34 ідентифікованих іноземців, залучених Росією до так званого міжнародного спостереження на окупованих територіях України. У вересні 2022 року він виступав «міжнародним спостерігачем» на російському псевдореферендумі в окупованій частині Запорізької області, зокрема в Мелітополі. У вересні 2023 року він знову був присутній як так званий спостерігач на окупованій частині Донецької області.

Водночас немає підстав розглядати його діяльність як повноцінне міжнародне виборче спостереження за загальноприйнятими стандартами. Зокрема, відсутність оприлюдненого комплексного звіту з описом методології спостереження, критеріїв відбору дільниць, оцінки різних політичних позицій, медіасередовища, можливого примусу, виборчих списків, процедури підрахунку голосів та механізмів оскарження обмежує можливість незалежної оцінки таких заяв.

Висновок: вибори-фарс як загроза для України та Європи

Вибори до Державної думи Росії 2026 року демонструють модель керованої політичної конкуренції, за якої ключові параметри виборчого процесу значною мірою формуються ще до дня голосування. Усунення політично небажаних кандидатів і партій, домінування «Єдиної Росії», використання адміністративного ресурсу, контроль над основними медіа, відсутність повноцінної місії БДІПЛ/ОБСЄ та розширення дистанційного електронного голосування створюють суттєві обмеження для конкурентного виборчого процесу.

Додатковим фактором є включення до федерального виборчого процесу тимчасово окупованих територій України, що не лише суперечить позиції України та більшості міжнародного співтовариства щодо їхнього статусу, а й впливає на формування федерального результату.

Участь іноземних громадян у таких процедурах під виглядом міжнародного спостереження створює додатковий елемент легітимації російської виборчої моделі. Особливо це стосується осіб, які вже брали участь у російських виборчих заходах на окупованих українських територіях.

Якщо такі особи знову відвідуватимуть тимчасово окуповані українські території для участі в російських виборчих процедурах, їхні дії можуть стати предметом правової оцінки відповідно до українського законодавства та міжнародних норм.

Для України ці вибори є черговим нагадуванням про те, що боротьба за нашу незалежність триває не лише на полі бою, а й у правовому та політичному полі. Ми маємо бути пильними, підтримувати наші інституції та рішуче протистояти будь-яким спробам легітимації російської агресії. Разом із нашими європейськими партнерами ми відстоїмо правду, свободу та демократичні цінності, на яких будується вільний світ.