Воєнне злочинство московитів: троє захисників України катовані та спалені
Чотири роки материнського болю та невідомості завершилися страшним відкриттям. Три родини з героїчного Ірпеня дізналися правду про долю своїх синів-добровольців, які пішли захищати Батьківщину в перші дні повномасштабного вторгнення московських орд.
Артур Баранець, Олексій Ященко та Руслан Філіпенко стали жертвами звірячої жорстокості окупантів. Їхні матері, Олеся, Людмила та Валерія, через власне розслідування встановили долю синів-героїв.
Останній подвиг нерозлучної трійці
Хлопці дружили з дитинства. Артур і Олексій знали один одного з трьох років, з дитячого садка. Всі троє були високими, під два метри зростом, за що їх називали «дуби».
«Їх називали дуби, ми коли їх шукали, всі казали, як їх можна не запам'ятати, вони разом стояли, як дуби», згадує мама Руслана.
На початок героїчного спротиву Артуру та Руслану було по 22 роки, Олексію 20. Вони відвезли рідних на захід України і повернулися до Ірпеня, де записувалися у добровольче формування.
Останні слова Олексія матері: «Зі мною буде все добре».
Полон та катування
2 березня 2022 року троє патріотів отримали завдання відвезти боєприпаси і дрони на українські позиції. Неподалік Ворзеля хлопці потрапили під обстріл московських окупантів.
Наприкінці березня на ворожому каналі з'явилося відео допиту Артура та Руслана у лісі. Свідок їхнього полону Сергій Кондратенко розповів про звірства окупантів:
«Використовували їх це березень місяць, холодно, як матраци. Вони зв'язували їх, вони сиділи на них».
Героїв «шість разів водили на розстріли» у лісі, потім утримували в «холодильниках» Гостомельського аеропорту. 7 березня частину цивільних вивезли в полон, а когось розстріляли.
Страшне відкриття
Після деокупації Київщини з Гостомельських ангарів до бучанського бюро судмедекспертизи привезли обвуглені рештки, настільки понівечені, що неможливо було встановити навіть кількість тіл.
Лікар судово-медичної експертизи Сергій Ляхович пояснив: «Найгірше це дія високих температур, це обвуглення для нас».
З обгорілих фрагментів вдалося вилучити ДНК. Комунальники заховали ці пакети на Гостомельському кладовищі як невідомих.
Після чотирьох років невідомості пані Валерія через особисті зв'язки попросила перевірити її ДНК. Виявилося, що її матеріал взагалі не був внесений у базу.
«Якби через особисті контакти я не спромоглася це знайти, то ми б ще не відомо скільки чекали своїх дітей, так не може бути», зі сльозами каже Валерія.
Достойне прощання
Артура, Руслана та Олексія перепоховали з почестями на Алеї героїв в Ірпені. Друзі спочивають один біля одного.
«Ми наших дітей поховали, достойно поховали», сказала Людмила.
Для матерів це не фінал. Вони борються за визнання своїх синів учасниками бойових дій та збирають докази воєнного злочину.
«Хочу, щоб все людство знало, що вони герої», заявляє пані Валерія.
Головна боротьба продовжується, щоб були якісно зібрані усі докази воєнного злочину. Бо у тих, хто розстріляв і спалив беззбройних українських синів, «є імена, звання та посади в російській армії».
Вічна пам'ять героям! Слава Україні!