Колишній півзахисник національної збірної України з футболу та київського «Динамо» Роман Максимюк загинув на Покровському напрямку на Донеччині, намагаючись вийти з оточення російських окупантів. Трагічну звістку 16 жовтня підтвердила ДНК-експертиза, результати якої офіційно повідомили родині після 20 місяців статусу зниклого безвісти, пише ФОКУС.
50-річний воїн, який добровільно став до лав Збройних сил України ще восени 2022 року, прийняв свій останній бій на одній з найгарячіших ділянок фронту. Востаннє він виходив на зв'язок 30 січня 2025 року, коли зателефонував дружині перед виходом на бойову позицію.
«Чуда не стало»: що сказала дружина футболіста
Про загибель чоловіка повідомила Віра Максимюк. У своєму дописі вона згадала довгі місяці надії, очікування та молитов, упродовж яких родина жила між страхом і вірою в повернення.
«Чуда не стало. Рік надії, очікування, молитв і віри... Рік, упродовж якого ми жили між небом і землею, хапалися за найменшу надію та вірили, що Рома повернеться додому»
Віра подякувала всім, хто підтримував родину, молився за Романа та допомагав його шукати. Також вона попросила зберегти пам'ять про чоловіка не лише як про військовослужбовця, який зник безвісти.
«Прошу пам'ятати мого Рому. Він був не просто зниклим безвісти. Він був чоловіком, татом, сином, другом. Людиною, яку любили й чекали»
Для ДНК-експертизи зразки здала донька футболіста Дар'я. Саме ця процедура остаточно підтвердила загибель воїна, поклавши край понад півтора року невизначеності.
Шлях від футбольного поля до передової
Роман Максимюк добровільно долучився до Збройних сил України восени 2022 року, невдовзі після початку повномасштабного російського вторгнення. Спочатку він служив у мобільній вогневій групі, яка знищувала ворожі повітряні цілі, а згодом його перевели з Луцька на Харківський напрямок.
Далі захисник став навідником у складі 25-ї Січеславської повітрянодесантної бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ. Ця бригада тривалий час тримала оборону на найважчих ділянках фронту. Побратими згадували, що на війні Максимюк «бився, як лев», за що його відзначили військовою нагородою.
Останній дзвінок дружині відбувся 30 січня 2025 року. Тоді воїн повідомив, що вирушає на бойову позицію на Покровському напрямку і може певний час перебувати поза зоною досяжності. Відтоді звісток від нього не надходило. Понад півтора року він вважався зниклим безвісти за особливих обставин під час спроби вийти з ворожого оточення.
Спортивна кар'єра: від Прикарпаття до збірної
Роман Максимюк народився в селі Битків на Івано-Франківщині. Футболом почав займатися з четвертого класу в надвірнянській ДЮСШ. У дорослому футболі дебютував у Вищій лізі України 25 липня 1995 року, захищаючи кольори івано-франківського «Прикарпаття» в матчі проти «Таврії», який завершився перемогою 4:3.
На клубному рівні він також виступав за «Бескид» із Надвірної, «Хутровик», «ФК Тисменицю», чортківський «Кристал» та київський ЦСКА. На вищому рівні грав за київське «Динамо», дніпропетровське «Дніпро», луцьку «Волинь» та одеський «Чорноморець». Деякий час змагався й за кордоном, у складі петербурзького «Зеніта» та казахстанських «Атирау» і «Казахмису».
З 1998 по 2002 рік Максимюк провів 5 матчів у складі національної збірної України. Дебют відбувся 19 серпня 1998 року в грі проти Грузії, яку українці виграли з рахунком 4:0. Серед його спортивних досягнень бронзові нагороди чемпіонату України 2001 та 2004 років у складі «Дніпра». У січні 2017 року він очолював ФК «Тернопіль».
Вшанування пам'яті
Ще в червні 2025 року, коли доля Максимюка залишалася невідомою, національна збірна України вшанувала його перед товариським матчем проти Канади. Футболісти вийшли на командне фото з його військовим кітелем та футболкою луцької «Волині», підтримавши родину воїна.
16 жовтня 2026 року київське «Динамо» опублікувало повідомлення про загибель колишнього гравця та висловило співчуття рідним і близьким. Відомий український тренер Юрій Вернидуб згадував про Максимюка як про безкомпромісного футболіста.
«Він був надзвичайно сміливим гравцем, який ніколи не боявся спортивної боротьби та завжди йшов до самого кінця. Роман сам ухвалив рішення піти захищати країну і воював на найгарячіших ділянках фронту»
Російська агресія щодня забирає життя найкращих українців. Окупанти не зупиняються навіть перед ударами по цивільній інфраструктурі: нещодавно внаслідок російського обстрілу