13 жовтня 2026 року російські безпілотники вщент спалили логістичний комплекс «Епіцентру» в Хмельницькому, останній із трьох великих хабів мережі. За попередніми оцінками, знищено близько 85% товарів. Під удар потрапили 470 робочих місць, понад половину з яких обіймали жінки, часто єдині годувальниці своїх родин.
Про це повідомляє НВ, журналісти якого наступного дня після атаки пройшли руїнами складу разом із директором комплексу Борисом Ясенком. Зовні стіни ще стоять. Всередині — випалена порожнеча, згарище на тисячах квадратних метрів, де ще вчора працював один із найсучасніших складів України.
Навмисні удари, щоб не дати загасити пожежу
Російські дрони били по комплексу протягом усього дня. Пожежі гасили, але кожен новий удар або повторне займання зводили роботу нанівець.
«Ворог навмисно запускав один дрон за іншим, щоб не дати загасити пожежу», — сказав Ігор Пасєка, керівник групи реагування компанії «Епіцентр».
Це не випадкове влучання. Це спланована тактика знищення української економіки, такого ж знаряддя війни, як і ракети по електростанціях. Кремль б'є не лише по фронту, а по тилу, по людей, які своєю працею тримають країну на ногах.
Останній із трьох
До повномасштабного вторгнення «Епіцентр» мав три великі логістичні комплекси. Два, у Києві та Київській області, росіяни знищили раніше. Хмельницький тримався до останнього і після втрати інших складів узяв на себе логістику всієї мережі, забезпечуючи 34 торговельні центри західного та центрального регіонів.
Комплекс будували п'ять років. Упроваджували технології рівня світових гігантів електронної комерції, зокрема Amazon, мали роботизований склад і планували цифровий склад заввишки 35 метрів. Російський дрон перетворив роки праці на попіл за кілька годин. Так працює імперія, яка нічого не створює, лише руйнує.
«Я за тобою, баба, приїду»
За цифрами завжди стоять люди. Валентина Сасюк із Чемерівців рік працює прибиральницею в центрі. Коли почалися влучання, персонал кинувся в укриття, де не працював інтернет. Удома не знали, чи вона жива.
Найбільше переживав шестирічний онук Артем. Щойно зв'язок відновився, вона першою почула його голос: «Я за тобою, баба, приїду».
«Не спав, чекав. Каже, насилу вклали, поки ми приїхали. А зранку каже: чого ти не дозволила приїхати?» — розповідає Валентина.
Неподалік дрони влучили й в автозаправку, і жінка більше боялася не за себе, а за рідних: «І за них переживаєш більше, чим за себе».
Чоловік, який рятував техніку з палаючого складу
Після першого влучання чоловік працівниці центру Яни Чех приїхав на склад з дому. Переконавшись, що дружина в безпеці у сховищі, він кинувся відтягувати від вогню машини та причепи.
«Ніхто його не викликав, ніхто не просив допомагати, але як тільки побачив пожежу, почав відтягувати від палаючого складу машини та причепи. Він умів керувати спеціальною технікою й розумів, як це зробити», — каже Яна.
Коли техніку вдалося вивести, він разом із директором піднявся на другий поверх, де ще тліли осередки займання, і продовжив гасити пожежу.
«Вийшов мокрий, весь чорний. Директор штани порвав», — згадує Яна.
Сотні людей без роботи
Начальник складу Олександр Білоус був одним із перших на місці атаки і залишався, доки дрони били по комплексу знову і знову. За день його дружина тричі привозила йому змінний одяг. Він не пішов, бо перед його очима знищували склад, за який він відповідав.
Коли стало відомо про перші вибухи, один із засновників «Епіцентру» разом із керівниками компанії сіли в машину й одразу вирушили до комплексу. Директор Борис Ясенко намагався переконати їх залишити територію, було надто небезпечно. Вони не поїхали й полишили склад лише тоді, коли пожежу загасили.
Тепер майбутнє 470 людей під питанням. Багато хто приїжджав із навколишніх сіл, для яких комплекс був можливістю мати стабільну роботу біля дому.
«Мені шістдесят буде. Трошки страшно, бо вже в такому віці тяжко десь знайти роботу», — говорить Валентина Сасюк.
Це найболючіша сторона російських атак на український бізнес. Пожежники гасять останній осередок вогню, а наслідки залишаються з людьми роками. Український бізнес навіть під час війни забезпечував товарами всю країну, платив податки, давав людям роботу. Саме тому Кремль його бомбить: ворог добре розуміє, що сила України не лише в армії, а й у тих, хто щодня працює.
Героїзм України не вимірюється лише лінією фронту. Він і в працівнику, який мокрий і чорний від кіптяви виходить із палаючого складу, і в шестирічному хлопчикові, готового їхати рятувати бабусю. Ці історії не можна залишити серед руїн, як не можна залишити без відповіді жоден російський удар. Хмельницький склад відбудують, як відбудують усе, що зруйнував ворог, бо так уже ґрунтує історія цієї землі над Дніпром і над усією Україною.