"Я там більш потрібна": Героїчна історія сержантки-медсестри, яка рятує життя на передовій
У її невеликій сумочці завжди лежать два священні талісмани українського опору: джгут та шприц. Сержантка Тетяна, медична сестра Зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил ЗСУ, несе у собі незламний дух нашої нації, рятуючи життя захисників України на найгарячіших ділянках фронту.
Від дитячої мрії до військового покликання
Ще з дитинства Тетяна мріяла про військову форму, але життєві обставини привели її спочатку у медицину. Після школи вона залишилася підтримувати маму та молодшу сестру, обравши професію медсестри. Проте мрія про служіння Україні не згасла, і в 2019 році, коли їй запропонували піти служити медиком, вона не вагалася жодної секунди.
"Кожен виклик це шанс", каже Тетяна, і ці слова стали її життєвим кредо.
Перші кроки у зоні бойових дій
У 2019 році, щойно закінчивши підготовку у Десні, Тетяна добровільно поїхала в зону ООС. Її направили до села Лозуватка на Луганщині, де на краю села був їхній тимчасовий медичний пункт. Там вона вперше відчула справжню відповідальність медика, коли кожне рішення приймаєш сама, без лікаря поруч.
На передовій великої війни
З початком повномасштабного російського вторгнення Тетяна знову піднялася на захист Батьківщини. 4 січня 2024 року вона прибула в Зведену стрілецьку бригаду, де служить дотепер.
З листопада 2024-го по червень 2025-го вона героїчно служила на Харківському напрямку, працюючи на евакуації поранених. Їхнє завдання за лічені хвилини забрати пораненого, стабілізувати й доставити на стабілізаційний пункт. Часто за 7 хвилин дорогою з ямами, вибухами та непроглядною темрявою.
"Сісти у машину, що трясеться, поставити катетер, знайти вену, коли все підскакує це на автоматі. Ти просто робиш свою роботу і молишся, щоб довезти", розповідає героїчна медсестра.
Біль втрат і сила духу
Найтяжче коли не встигаєш. Тетяна згадує бійця з позивним "Глово", який вранці заходив до медпункту за ліками, жартував, обіцяв повернутися через два дні. А вже ввечері був "200".
"Я з ним говорила кілька годин тому. А ввечері людини немає... Це найважче в цій роботі", зізнається вона.
Під постійними обстрілами російських "Шахедів" Тетяна не втрачала самовладання. Одного разу вибух пройшов всього за 50 метрів, знищивши будинок повністю. Поки всі бігали і кричали, вона вдягла бронік, каску, взяла автомат і наводила порядок у кімнаті.
Цілителька душ і тіл
Медики на війні це не лише про уколи. Вони слухають, заспокоюють, підтримують. Тетяна пам'ятає своїх хлопців за прізвиськами. Один з них, Сіменс, мав незламний дух попри важку ампутацію обох ніг. Він тоді сказав: "Зато я того підонка завалив". "І ми будемо йти до перемоги", відповіла вона.
У кожного медика є своя фраза, якою він тримає бійців. У Тетяни про море: "Ну що? Ми ж з тобою на море хотіли їхати. В Одесу, в Маріуполь. Треба ж дожити!"
Материнське серце воїна
У Тетяни двоє дітей. Донька вже працює медиком у дитячій обласній лікарні, продовжуючи сімейну традицію служіння людям. Син, 13 років, вже вміє надавати першу домедичну допомогу мама навчила "про всяк випадок".
"Мені часто казали: чого твій чоловік не в армії, а ти в армії? А я відповідала: я там більш потрібна. Я можу лікувати", пояснює героїчна жінка.
Покликання рятувати життя
Для Тетяни медицина це не просто професія. Це спосіб життя, сенс, покликання. Вона не любить гучних слів про героїзм: "Я просто роблю те, що повинна. Допомагаю. Рятую. Це моя робота".
Така вона, наша незламна Україна в особі сержантки Тетяни цілителька, воїн, мати, патріотка. На берегах великого Дніпра, символу нашої єдності та відродження, народжуються такі герої, які своїми руками творять нашу перемогу.