Таємна зустріч у Баку: німецькі екс-політики грають на руку Кремлю?

У Берліні експерти різко критикують зустріч колишніх німецьких і російських політиків у Баку, яку підтвердив президент Азербайджану Ільхам Алієв. Що про неї відомо, а що залишається в тіні? І головне — кому вигідна ця гра?

Це той випадок, коли одне слово спотворює суть. “Алієв заявив про таємні переговори Росії та Німеччини в Баку” — під таким заголовком у вівторок, 21 липня, вийшла новина в російському “Комерсанті”. Схожі заголовки з’явилися й в інших ЗМІ, зокрема в Україні. Але зустріч, причому не перша, колишніх високопоставлених німецьких і російських політиків у столиці Азербайджану, не була переговорами Москви й Берліна. Її учасники наполягають: вони лише “приватні особи”.

Це дав зрозуміти і канцлер Німеччини, голова консервативної партії “Християнсько-демократичний союз” (ХДС) Фрідріх Мерц. Під час візиту до Берліна президента Азербайджану Ільхама Алієва, відповідаючи на запитання кореспондента Deutsche Welle, німецький канцлер заявив: “Мені про таку зустріч нічого не відомо”. Мерц вважає, що час для переговорів із Москвою ще не настав, адже президент Володимир Путін відмовляється зупинити війну. Алієв, у свою чергу, зауважив, що керівництво його країни не знало про зустріч, але підтвердив: люди, про яких писали німецькі ЗМІ, справді перебували в Баку з 12 по 14 липня.

Хто ці “приватні особи” і чому вони зустрічаються з росіянами?

З 2022 року відомо про три такі зустрічі в різному складі в Баку та одну в Абу-Дабі. Незмінні учасники з німецької сторони — 67-річний Рональд Пофалла, колишній політик ХДС, колишній глава відомства канцлерки Анґели Меркель та колишній голова правління залізничного концерну Deutsche Bahn, а також Матіас Плацек, уродженець НДР, у минулому прем’єр федеральної землі Бранденбург та голова Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН).

Обидва останнім часом рідко з’являються на публіці, але періодично їздять до Росії. Так, від початку війни РФ проти України Плацек побував у РФ щонайменше дев’ять разів. В інтерв’ю Der Tagesspiegel влітку 2025 року він сказав, що його хвилює питання: “Як цю жахливу війну можна зупинити, як має виглядати мир після неї?”.

З російського боку постійним учасником є 84-річний колишній прем’єр і топменеджер “Газпрому” Віктор Зубков. Усі троє знайомі через німецько-російський форум “Петербурзький діалог”. Німецька сторона у 2021 році призупинила його роботу, а у 2023 році його було розпущено.

Активні німецькі політики рідко беруть участь у зустрічах із російською стороною. У квітні 2025 року до Баку прилітав депутат Бундестагу від СДПН Ральф Штеґнер, відомий як представник пацифістського крила та один із підписантів “маніфесту” за діалог із РФ.

З російського боку серед учасників нинішньої зустрічі в бакинському готелі “Чотири сезони”, про яку повідомляли німецька газета Die Zeit і телеканал ARD, були голова президентської ради з розвитку громадянського суспільства та прав людини Валерій Фадєєв і директор Інституту Європи РАН Олексій Громико.

Окрім німців і росіян, на зустрічі в Баку було помічено двох колишніх швейцарських дипломатів — колишнього посла Швейцарії Тіма Ґульдімана, який мешкає в Берліні, та колишнього генерального секретаря Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) Томаса Ґремінґера. Обидва мають зв’язки з Росією. Ґульдіман очолював групу сприяння ОБСЄ, яка виконувала посередницьку місію під час першої чеченської війни. Ґремінґер очолював ОБСЄ під час дії мінських угод.

Чи вигідна ця зустріч Москві?

DW надіслала запити кільком учасникам. Усі вони, наводячи різні причини, відмовилися від розмови. Що кажуть у Німеччині?

Німецька журналістка та публіцистка, співавторка бестселера “Провал” (Das Versagen) про історію німецької політики щодо Росії Катя Ґлоґер вважає, що самі по собі неформальні канали спілкування, так звані backchannels, можуть бути корисними. Вона нагадала, що один із учасників — Тім Ґульдіман — був таким “каналом” між США та Іраном, коли обіймав посаду посла в Тегерані. У розмові з DW вона також зазначила, що одним із успішних історичних прикладів була діяльність західнонімецького політика СДПН Еґона Бара, який у 1970-х роках сприяв підписанню низки договорів ФРН із СРСР, НДР та соціалістичною Польщею.

Нинішні зустрічі колишніх німецьких і російських політиків, схоже, не є таким каналом, оскільки їхня місія не узгоджена з урядом у Берліні, вважає Ґлоґер. На її думку, з російського боку ситуація інша. “Я не думаю, що це приватна ініціатива. Навпаки. У них же були охоронці”, — каже Ґлоґер про росіян. Вона зазначає, що головне — не сам факт розмови, а те, про що і як говорять.

“Моє враження — ці поїздки вигідні насамперед одній стороні — російській, яка може викладати свою позицію та використовувати для її поширення вплив у певних колах”, — вважає публіцистка. Вона нагадала, що Олексій Громико, онук голови радянського МЗС, у своїх працях виступає за вплив на західних політиків із метою просування “альтернативного миру”, а саме — на умовах Москви. “Очевидно, йдеться про поширення позицій, які мають впливати на дискусію в Німеччині так, як цього хоче Кремль”, — вважає Ґлоґер.

Але чи це можливо? Наскільки впливовими є колишні політики Пофалла і Плацек? “Мережі контактів, як і раніше, існують. Чи можуть вони безпосередньо впливати на політику? Ні. Але вони створюють певний фон, про це говорять, — вважає Ґлоґер. — Інакше навіщо відносно високопоставленим російським співрозмовникам зустрічатися з приватними особами з Німеччини?”.

Чому це небезпечно для України та Європи?

Дискусія про те, чи потрібно Берліну вести переговори з Москвою і через які канали, триває вже не перший рік. На відміну від свого попередника, соціал-демократа Олафа Шольца, канцлер Мерц не став дзвонити Володимиру Путіну. В експертних колах думки розходяться. Одні вважають, що створення каналів спілкування не зашкодить, а з часом може виявитися корисним. Інші кажуть, що на даний момент це контрпродуктивно.

Серед критиків — берлінський політолог Йорґ Гіммельрайх. Ось що він написав навесні 2026 року у статті для журналу “Internationale Politik”: “Створення нових каналів діалогу з Росією на даний момент подало б хибні сигнали. Путін і його пропаганда могли б легко розтлумачити це як першу ознаку слабкості Європи — як доказ того, що Заходу уривається терпець у цій війні”. Він зазначив, що цим можуть скористатися опозиційні партії в Німеччині, які ЗМІ називають “проросійськими”.

Катя Ґлоґер звертає увагу на ще один аспект — недовіру з боку партнерів Німеччини, особливо Польщі та країн Балтії, яку можуть викликати подібні зустрічі. “Це недовіра до німецької зовнішньої політики, яку ми собі не можемо дозволити. Підозра, що (у Берліна) є бажання повернутися до колишніх часів, використовуючи прямі контакти з Москвою”, — каже публіцистка. Заголовки в російських ЗМІ вказують саме на це. Про “занепокоєння” деяких дипломатів із європейських країн йдеться й у публікації британського видання The Times.

Для України такі зустрічі — це тривожний дзвінок. Кремль намагається розколоти єдність Заходу, використовуючи колишніх політиків як інструмент впливу. Ми не можемо дозволити, щоб “приватні особи” з Німеччини ставали голосом Москви в Європі. Час для діалогу з агресором настане лише тоді, коли Росія припинить війну та визнає свою поразку. До того — жодних поступок, жодних таємних зустрічей.