Дніпро libre публікує унікальні спогади Юрія Кирпичова про роботу на коксохімічних заводах Донеччини. Це не просто технічна розповідь – це гімн українським робітникам, які в нелюдських умовах кували промислову міць нашого краю. Сьогодні, коли Донбас стікає кров'ю в боротьбі з російським окупантом, ці історії набувають особливого значення.
Коксохімічний завод: інфернальна краса та смертельна небезпека
Хто хоч раз бачив коксохімічний завод уночі, ніколи не забуде цього видовища. Над батареями вічним вогнем в'ються смолоскипи спалюваного газу, а вдень над степом пливуть білосніжні хмари. Але ці хмари – не водяна пара. Це кислотні аерозолі, які отруюють усе довкола. У Донецьку та навколо нього таких заводів не один і не два, там навіть найбільший у Європі. І досі використовується мокре коксогасіння – технологія, яка нищить здоров'я людей і природу.
Машиніст вуглезавантажувального вагона: балет у пеклі
Робота машиніста вуглезавантажувального вагона – це справжній бойовий танець. Шість годин поспіль, без перерв, при температурі понад п'ятдесят градусів, у хмарах вугільного пилу та чадного газу. Оператор у самих сімейних трусах і калошах, зі шваброю навпереваги, виконує неймовірні рухи, щоб вчасно завантажити вугілля в пекельні жерла печей. Це не просто робота – це справжній подвиг.
Барильєтник: лицар проти драконів
Але найважча доля – у барильєтника, цього Ланселота в чорній масній робі та кирзових чоботах. День у день стоїть він зі списом-ломом біля роззявлених пащ печей, весь у язиках вогню та клубах диму. Самотній лицар проти безлічі драконів! Дим струменіє вгору, чадний газ униз, і несуть вони всю таблицю Менделєєва. Не дивно, що на цю роботу часто залучали засуджених – до чверті робітників відбували тут так звану «хімію».
Ціна металу: здоров'я та життя поколінь
У Макіївці, в центрі міста, стояв завод, де навіть штори за кілька місяців осипалися пилом. Журнали робіт через два роки неможливо було читати – папір розповзався в руках. А що робити? Від цього в наших палестинах нікуди не подінешся.
Мій батько, чудовий теплотехнік, часто забирався всередину щойно погашеної печі. Стінки ледь переставали світитися, але чекати, поки вони охолонуть, не можна було – країні потрібен метал!
Вальцювальники: приборкувачі вогненних зміїв
У старих сортових цехах працювали вальцювальники – жилаві мужики з величезними обценьками. Вони вихоплювали з валків розпечений пруток, розвертали його й устромляли в другу лінію. На відміну від машиніста, вони щільно одягнені – торкнутися металу оголеною шкірою смертельно небезпечно. Вони схожі на приборкувачів вогненних зміїв, але все життя приборкувати їх – не дай Боже!
Чому люди обирають цю каторгу?
Дивно, але більшість робітників згодні кожного дня, з року в рік, усе своє життя виконувати одноманітну, монотонну роботу. Їм це навіть подобається! Кожен вибирає кита до снаги, мало охочих ганятися за Мобі Діком. Але запропонуйте вальцювальникові роботу на свіжому повітрі – він покрутить пальцем біля скроні й з радістю повернеться на свою каторгу.
Висновок: не поспішайте захоплюватися білосніжними хмарами
Тому не поспішайте з екскурсією на коксохім і не поспішайте захоплюватися прекрасними білосніжними хмарами, що велично пливуть над степовими просторами та міськими кварталами. Не варто. За цією красою – пекельна праця, зруйноване здоров'я та справжня ціна металу, який кував славу нашого Донбасу.
Сьогодні, коли російський окупант нищить наші міста та заводи, ми маємо пам'ятати про тих, хто своєю працею творив історію України. Їхній подвиг – не лише в минулому, а й у нашій боротьбі за вільну, європейську Україну.
Часті запитання про роботу на коксохімічних заводах Донбасу
Чи безпечна робота на коксохімічному заводі?
Ні, це одна з найнебезпечніших професій. Робітники постійно дихають кислотними аерозолями, чадним газом і вугільним пилом. Температура біля печей перевищує 50 градусів, а контакт із розпеченим металом може призвести до смертельних опіків.
Чому на коксохімах досі використовують мокре коксогасіння?
Тому що це дешевше. Сухе гасіння інертним газом або вуглекислотою, яке використовується в усьому світі, вимагає значних інвестицій. За радянських часів на це не було коштів, не з'явилися вони й після. Це свідчить про системну проблему української промисловості.
Як війна вплинула на коксохімічні заводи Донбасу?
Багато заводів, зокрема в Донецьку та Макіївці, опинилися на окупованих територіях. Їх або зруйновано внаслідок бойових дій, або вони працюють на російську економіку. Це ще одна трагедія нашого краю.
Фото: OBOZREVATEL
