Майже третину часу, що минув від проголошення незалежності, Україна живе в умовах російської агресії. Повномасштабна війна змушує українців робити складний вибір: залишатися на батьківщині, виїжджати за кордон або повертатися, щоб долучитися до боротьби. Про це йдеться в матеріалі Bloomberg.
Як пояснили автори статті, залишитися означає для українців прийняти ризики, які вже стали новою нормою: регулярні російські атаки дронами і ракетами, що вбивають мирних мешканців, руйнують економіку, продовження мобілізації більшості чоловіків, а згодом, можливо, і жінок, а також значні обмеження демократичних прав, які українці неодноразово виходили на вулиці захищати. Адже через воєнний стан країна вже шість років не проводила виборів.
Виїзд з України також має свою ціну: вирване з корінням життя, розділені сім'ї та ризик відчуження на батьківщині.
Голоси з двох берегів: ті, хто залишився, і ті, хто виїхав
45-річна Ярина Яковишин розповіла журналістам телефоном, що вона назавжди виїхала з Києва до Канади разом із трьома доньками після того, як її родина пережила шквал ударів ще у 2022 році. Її чоловік Олександр і син Дмитро залишилися в Україні, щоб воювати проти Росії.
«Зараз це мій найбільший особистий внесок у нашу незалежність», — каже жінка, додаючи, що вони щодня підтримують зв'язок через месенджери.
Олімпійський чемпіон із греко-римської боротьби, ровесник незалежної України Жан Беленюк зазначив, що коли Україна здобула незалежність у 1991 році, «одне покоління отримало рахунок із відкладеним платежем».
«Доля вирішила, що сьогоднішнє покоління має заплатити ціну за цю незалежність», — каже він.
Як зазначили у виданні, ті, хто залишається в Україні, усвідомлюють, що рахунок за захист незалежності лише зростатиме. Більшість каже, що все ще готова його сплачувати. Майже дві третини українців, опитаних Київським міжнародним інститутом соціології, нещодавно заявили, що готові терпіти війну стільки, скільки буде необхідно. Втім, вважають автори, ця стійкість може змінюватися.
Нація скорочується: демографічна ціна війни
Найбільш стійким українцем, згідно з опитуванням, є житель Києва віком від 45 до 59 років. У багатьох сенсах це покоління, яке виросло разом із незалежністю та розбудовувало сучасну Україну, йдеться у статті.
«Це покоління було в авангарді протестів проти фальсифікацій виборів наприкінці 2004 року на київському Майдані Незалежності, допомігши започаткувати проєвропейську Помаранчеву революцію. Через десятиліття їхні діти стали студентами, яких били бійці спецпідрозділів міліції за протести проти розвороту президента Віктора Януковича в бік Москви та його відмови від поглиблення зв'язків із Євросоюзом. Ці протести переросли в Революцію Гідності 2013-2014 років», — пишуть журналісти.
48-річний Георгій Гребньов очолює благодійну організацію, яка допомагає організовувати відпочинок і реабілітацію для переміщених дітей та сиріт. Від початку війни він не покидав столицю і налаштований залишатися там, попри постійні російські повітряні атаки.
«У такі моменти ви справді починаєте замислюватися, чи не варто вам залишити Київ. Але я намагаюся швидко придушити ці почуття, тому що для мене патріотизм означає передусім готовність пожертвувати власним комфортом заради незалежності країни», — каже чоловік.
Україна стала незалежною з офіційним населенням близько 54 мільйонів людей. До 2021 року населення скоротилося приблизно до 41 мільйона. А після масового виїзду людей унаслідок російського вторгнення населення України, за словами людини, знайомої з розрахунками державних органів статистики, скоротилося приблизно до 29 мільйонів, зазначає Bloomberg.
Вибір між війною і втечею
Як йдеться у статті, війна змусила українських чоловіків зробити вибір між боротьбою та втечею. 39-річний Віталій, який попросив не розголошувати його прізвище та колишню професію, ризикував потонути, перепливаючи річку Тису, щоб потрапити до Румунії. Тепер він живе зі своєю родиною у США. Каже, виїхав через корупцію та несправедливість, а також тому, що вони з дружиною зрозуміли, що не можуть нескінченно виховувати маленьку доньку під російськими повітряними атаками.
«Моя дитина має ходити до дитсадка і бігати до бомбосховищ, потім піти до школи й продовжувати бігати до бомбосховищ?» — запитує він.
Близько 1,5 мільйона чоловіків перебувають у розшуку поліції за ухилення від мобілізації, тоді як близько 200 тисяч українських військовослужбовців самовільно залишили військові частини, свідчать офіційні дані.
Що кажуть військові
41-річний аспірант і шкільний учитель Володимир приєднався до сотень тисяч добровольців іще на третьому тижні вторгнення і служить досі.
«Тоді ніхто не уявляв, що це триватиме так довго», — каже Володимир під час відеодзвінка зі своєї позиції у прикордонному районі Сумської області.
Вікторія Гончарук, яка до початку повномасштабної війни працювала інвестиційною банкіркою в Morgan Stanley у Нью-Йорку, теж долучилася до захисту країни. Її сестра та батьки одразу стали добровольцями, а Вікторія підтримувала їх та їхні військові підрозділи зі своєї зарплати. Після того як під час поїздки в Україну вона провела час із сестрою та її побратимами, Гончарук вирішила повернутися і пройшла підготовку на бойову медикиню. Тепер вона очолює напрямок розвитку оборонних технологій у 3-й штурмовій бригаді.
«Я вважаю, що для будь-якого українця найкраще, що можна зараз зробити для України, — це повернутися й знайти місце, де ви відчуваєте, що можете найбільше вплинути на ситуацію та бути пов'язаним із фронтом», — каже вона.
Як зауважили журналісти, на п'ятому році війни такі добровольці стали рідкістю, і це посилює вимоги щодо заміни особового складу. Багато виснажених бійців на передовій продовжують повторювати фразу «Воювати доведеться всім», яка дратує багатьох цивільних.
«Я не падаю духом»
На референдумі 1 грудня українці проголосували за затвердження цього рішення: його підтримали 92% громадян за явки понад 84%.
73-річна Євгенія Олександрова каже, що досі з 1991 року пам'ятає своє відчуття захоплення тим, «що у нас є власна країна». Жінка стверджує, що ніколи не розглядала можливість залишити Київ, коли почалася війна.
«Це мій дім. Це моє місце. Я й тут не падаю духом. Я ходжу по магазинах, я сміюся, коли щось смішне, я хвилююся, коли щось лякає, я плачу, коли бачу, як повз мої вікна проходять похоронні процесії. Я готую борщ, я йду в укриття, коли розумію, що так, цього разу мені справді варто туди піти», — каже вона і додає, що не засуджує тих, хто виїхав, особливо матерів із дітьми.
Яковишин, яка нині живе в Торонто, пам'ятає, як у дитинстві стояла разом із батьками, коли українці у 1990 році утворили живий ланцюг, що з'єднав захід і схід країни. За її словами, тоді українці не усвідомлювали, наскільки легко дісталася незалежність.
«Але тепер усе дуже сумно», — каже вона.
Яковишин та Олександрова погоджуються, що після завершення війни безпека від Росії залишатиметься центральним питанням у житті українців.
«Ми постійно житимемо з очікуванням, що на нас можуть напасти. Що стосується всіх цих розмов про те, що ми братні народи, — про це можна забути на наступні два покоління», — каже Яковишин.
За словами Олександрової, після 35 років незалежності українці усвідомлюють, що «більше не буде безтурботного життя з таким сусідом».
День Незалежності України
Як повідомляв УНІАН, СБУ попередила, що РФ може готувати теракти і провокації на День Незалежності, 24 серпня. У спецслужбі вважають, що росіяни можуть робити спроби залучати українців до підготовки терактів та вчинення диверсій. Тому радять: якщо невідомі особи пропонують гроші за підпали, пошкодження майна, встановлення невідомих предметів, збір інформації про військові об'єкти або інші протиправні дії, то треба негайно повідомляти про це в СБУ.
