Мільйони на піар замість перемоги: хто і як годує російськомовну пропаганду в українських соцмережах

Київ, 5 серпня 2026 – Поки українські захисники боронять країну на фронті, а вибори залишаються лише гіпотетичною перспективою, окремі політики вже витрачають сотні тисяч гривень на власне просування в соцмережах. За перше півріччя 2026 року в українському сегменті Facebook та Instagram на політичну й соціальну рекламу пішло майже 20 мільйонів гривень. Це не просто цифри – це тривожний дзвінок про те, як наші еліти готуються до майбутніх виборів, забуваючи про головне: єдність і боротьбу з ворогом.

Хто витрачає найбільше: партії чи окремі діячі?

Дослідження громадської мережі ЧЕСНО виявило шокуючу тенденцію: найбільше рекламуються не партії, а окремі політичні діячі, які системно будують власні бренди. Партії пасуть задніх. Найбільшим партійним рекламодавцем стала регіональна організація «Рідного міста» в Зінькові на Полтавщині, яка витратила 4,3 тисячі доларів (близько 200 тисяч гривень). За ці дописи заплатив депутат облради Андрій Удовиченко.

Столична «Батьківщина» витратила ще 70 тисяч гривень на рекламу, де згадують Юлію Тимошенко та нардепа Валерія Дубіля. На цьому список партійних витрат фактично вичерпується.

Для порівняння: лише Валерій Пархоменко, перший заступник міського голови Полтави, витратив за шість місяців на просування власної сторінки понад 600 тисяч гривень. Його земляк, депутат Полтавської облради Олексій Чепурко, – близько 360 тисяч. Колишній міністр екології Ігор Шевченко – понад пів мільйона.

Дніпро під прицілом: як Філатов просуває себе через мережу сторінок

Особливої уваги заслуговує ситуація в Дніпрі. Одразу декілька дніпровських сторінок, серед яких «Дніпро. Головне», «Дніпро – це Україна», «Наше місто Дніпро», витратили понад чверть мільйона гривень на майже ідентичні дописи, що просувають мера міста Бориса Філатова. Це не просто реклама – це системна кампанія з формування іміджу, яка використовує ресурси, що могли б піти на оборону чи підтримку військових.

Поряд із цілком очікуваними звітами про дороги, укриття та благоустрій з'являються рекламні кампанії, які б'ють по національній безпеці. Тема ТЦК за пів року перетворилася на окремий рекламний жанр.

Російськомовна пропаганда: «беспредел ТЦК» і «мир за будь-яку ціну»

Юрій Бойко, один із лідерів забороненої проросійської партії ОПЗЖ, у проплачених відео розповідає про «беспредел ТЦК», зубожіння населення й потребу швидше закінчити війну – щоправда, без уточнення, хто саме її веде проти нас. Його рекламу просуває ГО «Мир. Розвиток. Стабільність», яка вже не перший рік працює на його імідж.

Не краща ситуація й з іншими політиками. Народний депутат Олександр Фельдман, нині член групи «Відновлення України», а раніше – фракції забороненої ОПЗЖ, просуває дописи російською: вітає жінок із 8 березня, перефразовуючи Достоєвського, й регулярно нагадує про гуманітарну допомогу харків'янам під час війни, імені ворога в якій він не називає. Бойко теж говорить на рекламних відео російською.

З огляду на біографії цих політиків, дивуватися немає чому. Проблема радше в тому, що на п'ятий рік повномасштабної війни ці російськомовні меседжі досі працюють на певну частину аудиторії.

Ідеологічні кампанії: проти ЄС і за смертну кару

Є й виразно ідеологічні кампанії. Ігор Шевченко за свої пів мільйона агітує проти вступу України в ЄС, за смертну кару й зменшення кількості депутатів. Раніше він просував власні політичні проєкти – спершу «Антикорупційний фронт», потім «Успішну Україну», а його рекламу на Хрещатику якось завісили світлинами собаки.

Сторінка ініціативи «7 кроків до перемоги» витратила ще декілька тисяч доларів на рекламу. Серед її учасників – екснардеп Олесь Доній, політтехнолог Сергій Гайдай, голова «Лібертаріанської партії 5.10» Юрій Коновальчук і політолог Павло Жовніренко, який після окупації Криму виступав на російському телебаченні.

Прозорість чи ілюзія: що ми знаємо про витрати?

Реклама на особистих Facebook-сторінках політиків – це чи не найпрозоріший варіант, адже видно, хто й скільки заплатив. Meta з 2019 року відкрила бібліотеку реклами та публікує суми витрат на політичні й соціальні кампанії. Хай навіть механізм працює неідеально, але ми можемо побачити ці цифри.

Проте існують інші, інколи більш популярні платформи, як-от Telegram. Там політики та партії уже роками купують дописи в анонімних каналах, і відстежити такі витрати майже неможливо. Це сіра зона, яка дозволяє обходити будь-які обмеження й фінансувати кампанії, що підривають національну безпеку.

Чому це важливо для кожного українця?

На п'ятий рік повномасштабної війни, коли кожна гривня має йти на оборону, підтримку армії та відновлення країни, ці мільйони на піар виглядають як зрада. Вони не лише відволікають ресурси, але й сіють розбрат, граючи на руку ворогу. Дніпро, як символ єдності та опору, не повинен стати майданчиком для таких ігор.

Ми маємо пам'ятати: справжня боротьба – не за крісла, а за свободу та європейське майбутнє України. І поки політики витрачають гроші на рекламу, наші воїни витрачають життя. Це не просто питання етики – це питання виживання нації.

Чи можна зупинити цю вакханалію?

Відповідь криється в прозорості та громадянській свідомості. Ми, як суспільство, маємо вимагати від політиків звітності не лише перед виборами, а щодня. А держава – запровадити жорсткіші механізми контролю за політичною рекламою, особливо в таких непрозорих платформах, як Telegram. Інакше ми ризикуємо програти інформаційну війну, навіть не помітивши цього.