Волинь як зброя: польський соціолог про те, хто і навіщо розпалює антиукраїнські настрої

Польський соціолог і політолог Рафал Панковський в інтерв'ю BBC News Україна розповідає про джерела українофобії в Польщі, як польські політики використовують історію для власних рейтингів та чи можуть Україна й Польща здолати суперечки навколо Волинської трагедії. Панковський, який багато років досліджує ксенофобію, націоналізм та расизм у Польщі в асоціації «Ніколи більше» («Nigdy Więcej»), є співавтором 13 статті Конституції Польщі про заборону партій і організацій, що підтримують тоталітарні практики.

Хто був мішенню нападів польських радикалів у 1990-х роках?

Панковський зазначає, що ці проблеми не нові, але змінюються «теми», які виходять на перший план. Останні чотири роки найважливішою темою є польсько-українські відносини, передусім через присутність великої кількості людей з України в Польщі в контексті війни.

Ще в 1990-х роках Польща була майже повністю етнічно однорідною країною. Націоналістичні та расистські групи спрямовували агресію проти етнічних поляків, які не вписувалися в їхній стереотип «справжнього поляка»: молоді люди, пов'язані з субкультурами, альтернативною культурою, музикою регі чи хіп-хопом.

У Польщі також існує явище «антисемітизму без євреїв» та «ісламофобії без мусульман». Ворожість до цих меншин непропорційна до їхньої кількості в країні.

Чому антиукраїнські настрої стали особливо небезпечними?

Панковський підкреслює, що сьогодні ксенофобія проти українців відрізняється від попередніх проявів. Люди з України реально перебувають у Польщі, тому вони є цілком реальним об'єктом ворожості. Це явище особливо небезпечне, бо ксенофобія переноситься в реальний досвід: нерівне ставлення, дискримінація, фізичні напади.

1 вересня асоціація «Ніколи більше» опублікувала звіт, який стосується дітей та молоді. У 50 сторінках описів різних випадків фізичних нападів, дискримінації та подібних інцидентів переважна більшість стосується саме дітей з України.

Хто стоїть за антиукраїнською кампанією в Польщі?

Перший звіт про антиукраїнські висловлювання асоціація опублікувала ще у квітні 2022 року. Уже з перших днів повномасштабної війни лідери крайніх правих ухвалили стратегічне рішення зробити ставку на антиукраїнську карту.

Йдеться передусім про «Конфедерацію», яка нині складається з двох партій: «Конфедерації Свободи і Незалежності» та «Конфедерації Польської Корони».

Славомір Менцен, лідер першої партії, у період третьої річниці повномасштабної війни приїхав до Львова, де записав відео біля пам'ятника Степану Бандері, якого назвав «терористом». Пізніше він потрапив до списку організації «Миротворець» за «участь в антиукраїнській пропагандистській діяльності Росії проти України». Менцен виступає проти передачі Києву польського озброєння, соціальних виплат для українців, а також вступу України до ЄС і НАТО.

Ґжеґож Браун, лідер «Конфедерації Польської Корони», послідовно переконує, що війна Росії проти України «це не наша війна». Він закликає припинити військову допомогу Києву, а для українців у Польщі хотів би запровадити так звану «антибандерівську лоялку».

Чи є це гібридною операцією Кремля?

Панковський застерігає від надто легкого пояснення проблеми виключно зовнішнім впливом. «Легко сказати собі, що все погане приходить ззовні, з Росії, а отже, це не до кінця наша проблема. Тоді як осередки цієї мови ненависті та цієї пропаганди, на жаль, є також і в Польщі», - наголошує соціолог.

Символічним фактом є те, що одним із провідних активістів руху Брауна став Матеуш Піскорський, якому офіційно висунуто обвинувачення у співпраці з російською владою. Ця справа символізує синергію між путінським режимом і цим політичним осередком у Польщі.

Проросійська традиція польських крайніх правих має понад 100 років. Зокрема, проросійські погляди мав один із «батьків польської незалежності» Роман Дмовський, який не вважав українців народом, гідним мати власну державу. Натомість Юзеф Пілсудський підтримував боротьбу українців проти Росії і хотів будувати блок суверенних держав на союзі між Варшавою та Києвом.

Наскільки питання Волинської трагедії є реальною суспільною проблемою?

За даними опитувань, майже половина поляків (45%) вважає причиною антиукраїнських настроїв історичні питання, зокрема суперечки навколо Волинської трагедії. 36% називають питання соціальних виплат, 26,2% - російську дезінформацію, а 24,4% - висловлювання українських політиків.

«Не можна сказати, що простий поляк природним чином прокидається вранці й думає про те, що сьогодні нового сталося у зв'язку з Волинською трагедією», - зазначає Панковський. Тема Волині ґрунтується на певних фактах, її не вигадали штучно, але сильно інструменталізували. «Ця тема є інструментом у руках людей, яких насправді не дуже хвилює вшанування жертв, а яким радше йдеться про використання історії для поширення ворожнечі між поляками та українцями», - підкреслює соціолог.

Чи очікують поляки символічних жестів від України?

Панковський вважає, що в Польщі існує очікування, що Україна подібно до Польщі поставиться до складних сторінок власної історії. Є невисловлене очікування, що президент Зеленський висловиться про них у подібний спосіб, як це зробив президент Кваснєвський у Єдвабному.

Водночас соціолог визнає, що такі жести з українського боку були. У 2003 році Леонід Кучма і Александр Кваснєвський підписали спільну заяву «Про примирення в 60-у річницю трагічних подій на Волині», підтримавши християнську формулу: «Прощаємо і просимо прощення». У 2009 році Віктор Ющенко та Лех Качинський разом вшанували польських жертв трагедії у Гуті Пеняцькій. У 2014 році Петро Порошенко повторив цей заклик у польському Сеймі, а в липні 2016 року став на коліна перед пам'ятником жертв трагедії у Варшаві.

Панковський розуміє, що зараз для таких жестів не найкращий момент, зважаючи на контекст війни. «Сьогодні в України інші проблеми», - каже він, але сподівається, що такий момент колись настане.

Як польське суспільство сприймає критику з українського боку?

Панковський наголошує, що дискусії про історію не завершаться швидко, можливо, навіть ніколи. Він критикує поляризацію на бінарному, суто національному рівні. «Не можна сказати, що у нас є якась одна перспектива, яка є польською, і одна перспектива, яка є українською. Поглядів насправді значно більше», - зазначає соціолог.

Він також критикує Інститут національної пам'яті Польщі, який очолював президент Навроцький, за специфічну перспективу, «сильно обтяжену націоналізмом». Ця перспектива нерепрезентативна навіть для польських істориків.

Чи була реакція Польщі на присвоєння підрозділу імені «Героїв УПА» пропорційною?

Панковський вважає, що реакція польської сторони «значною мірою була перебільшеною» та «непропорційною, особливо в цей конкретний історичний момент, у контексті війни». Він наголошує, що неприпустимим є будь-яке пов'язування відповідальності за масові вбивства на Волині зі ставленням до українських дітей у польських школах.

Соціолог також звертає увагу на те, що партія «Право і справедливість», яка була проукраїнською у 2022 році, сьогодні перейшла на антиукраїнські позиції. Це пов'язано з конкуренцією з крайніми правими та впливом Дональда Трампа і руху MAGA.

Чи є майбутнє у польсько-українських відносин?

Панковський зберігає обережний оптимізм. «Позитивний потенціал досі живий. Я маю на увазі не стільки відносини між політиками, скільки щоденні взаємодії між людьми», - каже він.

Прикладом є зимова акція зі збору коштів на генератори, до якої долучилися мільйони людей у Польщі. «Це, мабуть, найкращий приклад того, що ця добра воля не зникла повністю», - підкреслює соціолог.

Чого очікувати від парламентських виборів у Польщі?

Панковський побоюється, що виборча кампанія наступного року стане приводом для мобілізації на ксенофобському ґрунті. «Вже зрозуміло, що ця кампанія буде дуже ксенофобською з правого боку», - зазначає він.

Соціолог критикує кандидата Рафала Тшасковського за порушення неприємних тем щодо біженців з України під час президентської кампанії. «Це не принесло йому жодних голосів, натомість послабило його політичну, але також і етичну довіру, і це була велика помилка», - вважає Панковський.

Він радить опозиції не змагатися з правими в ксенофобії, а натомість апелювати до національних інтересів. «Присутність українців у Польщі сьогодні для Польщі просто дуже потрібна, якщо йдеться про ринок праці, демографію, пенсійну систему. Якби українців у Польщі не стало з дня на день, це була б економічна катастрофа», - наголошує соціолог.

Чи можна виправдовувати толерантність власною вигодою?

Панковський визнає, що цінності є універсальними і не повинні вимагати додаткового обґрунтування в категоріях інтересу. Але світ саме такий, і виборчі рішення часто випливають із таких мотивацій.

«Варто усвідомлювати людям, що в їхніх власних інтересах, інтересах їхньої країни, їхніх дітей лежать добрі відносини із сусідами. І в цьому сенсі такі аргументи доречні, тому що йдеться про те, щоб не залишати поле лише таким людям, як Браун, який буде лякати їх цими українцями», - підсумовує Рафал Панковський.