Українська мова влаштувала слово «переможемо» так, що його неможливо вимовити, не включивши себе. Підмет зашитий у закінчення, і «ми» звучить навіть тоді, коли його не написано. Це граматика зобов'язання без жодних гарантій: перемога нам доступна, хоч ніким не обіцяна, і її доведеться виривати зубами. Саме про це — перша частина трилогії «Активне дієслово» від продюсера національного культурного марафону «Від Ранньої Зорі» Дениса Блощинського.
Двадцять третього серпня о п'ятій двадцять сім ранку з харківської студії під землею розпочався перший акт марафону «Від Ранньої Зорі». Шістнадцять годин і тринадцять хвилин прямого ефіру йшли за сонцем зі сходу на захід, через чотирнадцять земель і шість студій, від Слобожанщини до Карпатської дуги. Понад п'ятдесят поетів, музикантів, істориків, людей, які катають труби в Дніпрі, шиють у Херсоні й тримають там бібліотеку і театральний фестиваль. Херсон знімали місцеві, бо послати туди знімальну групу не наважилися, а Таврію і Крим вели з Києва, кажучи про це в ефірі прямо.
Блощинський засвідчує дві речі: жоден наказ не зібрав би цей проєкт в одне ціле, і жодна людина з тих кількох сотень, які його зробили, не змогла б зробити його сама. Це і є та горизонталь, яка стала нашою першою перевагою.
Що в нас є: чотири джерела сили
Горизонталь: вміння збиратися без команди згори
Ми вміємо діяти разом на користь, якої ніхто не замовляв. Про нас довго розповідали, що де два українці, там три гетьмани, але проти цього наративу свідчить довга низка: від козацької ради, яка скидала гетьманів, і конституції, написаної 1710 року в Бендерах людьми, які щойно програли, до Майдану, де за кілька днів без жодного наказу з'явилися кухня, лікарня, охорона й бібліотека.
Найпереконливіший свідок буденний: у робочому чаті на шістдесят людей ближче до першої ночі з'являється посилання на банку з трьома рядками підпису, ніхто не призначає старшого, ніхто не питає, чи має право той, хто скинув посилання, збирати гроші, і до ранку під ним стоїть слово «закрито». Марафон зроблений тим самим умінням, тільки на шістнадцять годин і чотирнадцять земель. Це живе в нас як пам'ять рук.
Відкрите питання: Чому ті самі люди, які за ніч закривають збір на мавік, роками не можуть зібрати ОСББ у власному під'їзді? Що вмикає нашу горизонталь: довіра чи тільки смерть у дверях?
Людяність: напрямок буття, який обираємо щоранку
Блощинський чесно зізнається: раніше він називав людяність унікальною властивістю українців, розбудженою війною. Тепер він забирає ці слова назад. Війна нічого в нас не розбудила, вона тільки забирає сили, близьких і роки. Те, що ми бачимо, було в нас і до лютого: жінка на вокзалі тримає чужу дитину, поки мати шукає документи; провідник пускає у вагон кота без квитка; хлопець із сусіднього під'їзду щосуботи носить воду на п'ятий поверх двом бабусям, бо ліфт не працює третій рік.
Людяність — це напрямок буття, який людина обирає щоранку. Унікальною вона не буває: у більшості політичних націй Європи вона та сама, тільки спить. Приспала її інституційна спроможність. Токвіль попереджав ще 1840 року: опікунська влада звільняє громадян від клопоту думати, «не ламає волі, але розм'якшує її, згинає і спрямовує». Наприкінці двадцять третього воювати за свою країну були готові тридцять два відсотки громадян ЄС.
У Швеції, Фінляндії й Норвегії, найщедріших державах світу, воювати готові близько двох третин, бо там людині лишили справу: службу, резерв, запаси на сімдесят дві години. Нас ніхто цим умінням не ощасливив: війна і слабка держава забрали в нас ліфт, і ми згадали, що маємо ноги.
Відкрите питання: Як збудувати ліфт і не розучитися ходити сходами? Фінам це вдалося. Що вони для цього зробили, і чи вистачить у нас терпіння це повторити?
Право сказати «так не працює»
Чимала частина наших воєнних рішень народилася з цієї фрази, сказаної в гаражі, у бліндажі чи на нараді, і ніхто не питав, чи має той, хто її сказав, відповідну посаду. Морські дрони, яких кілька років тому не було в жодному довіднику озброєнь, змусили флот, заснований іще Потьомкіним, піти із Севастополя до Новоросійська.
Від чесного «так не працює» до нового рішення ще далеко, потрібні перевірка, фахівці, виробництво й гроші, але без цих слів шлях навіть не починається. У нас це право ще є, але розподілене нерівно: на площі, у гаражі й волонтерському чаті працює, а в теці з рапортом часто ні.
Відкрите питання: Скільки разів за цей рік у вашій команді, компанії чи підрозділі сказали «так не працює» і скільки разів за це покарали? Хтось веде цей облік?
Тертя двох сил: Степ і Республіка
Степ із його вольницею і Республіка з її формою, радою й писаним правом щодня сваряться, і ця сварка гріє культуру, де на нараді можна спитати «а чого ми взагалі робимо це так?» і не стати зрадником. Там, де одна з двох сил перемагає остаточно, лишається пустеля або казарма. У нас поки не перемогла жодна.
Відкрите питання: Степ у нас має тисячі облич. Хто персонально відповідає за Республіку?
Дзеркало: що ми знаємо про ворога
Ця система величезна й терпляча: вона вміє масштабувати, примушувати, купувати чужі рішення, і за ці роки навчилася воювати краще, ніж у перший. Зручно думати, що одного вона не вміє і не купить ні за які гроші: людини, яка діє від власного імені. Це щонайменше наполовину неправда. Самостійна, рішуча й винахідлива людина цілком здатна працювати на зло, і таких людей у російській армії вистачає.
Ця армія вчиться: уже в травні двадцять третього року дослідники британського інституту RUSI описали, як вона змінила роботу артилерії, інженерне забезпечення й тактику піхоти. Жорстка вертикаль швидко збирає ресурси, помічає вдалі рішення, зокрема наші, і розмножує їх на всю армію.
Але така система погано вчиться там, де для виправлення помилки треба визнати, що помилився начальник, якого не можна критикувати, або що хибною була мета, яку він поставив. «Три дні до Києва» вона не виправила досі, бо виправити означало б назвати автора.
Відкрите питання: Якщо вони вчаться всього, крім цього, що лишиться від нашої переваги того дня, коли ми самі заборонимо собі називати помилки начальників? І чи не наближаємо ми цей день щоразу, коли караємо того, хто приніс погану новину?
Міра: п'ята, наскрізна складова
Ці чотири переваги без міри перекидаються у власну протилежність або всихають, як м'яз у гіпсі: горизонталь стає отаманщиною, людяність потуранням і звичкою бачити в собі жертву, право заперечити свавіллям, тертя двох сил пустелею або казармою. Уміння щоразу заново знаходити живу міру тоді, коли знання неповне, а діяти треба сьогодні, Блощинський називає софійністю. Починається воно з чесного «не знаю, коли і як, але шукаю», і в цьому реченні підмет теж на своєму місці.
Відкрите питання: Як відрізнити живу міру від раціоналізації власного інтересу, яка чудово вміє говорити мовою міри?
Чим вистояли і чим переможемо
Вистояли ми переважно Степом: поривом, довірою, вмінням зібратися за ніч. Але щоб перемогти, потрібна Республіка, яка робить вчинок повторюваним, як розклад поїздів, і незалежним від того, чи знайдеться сьогодні герой. Герой — погана одиниця планування. Слово «незамінний» ми вживаємо як похвалу, хоча воно повідомляє про вразливість: справа, яка тримається на одній людині, закінчиться разом з її силами.
Перевести Степ у Республіку, не вбивши Степ як основу нашої творчої енергії стартапів та сміливих експериментів, стане для нас найдовшою перевіркою на міру, довшою за саму війну. Головне запитання сьогодні звучить інакше, ніж у лютому двадцять другого: чи зможемо ми перетворити те, завдяки чому вистояли, на систему, завдяки якій переможемо.
Блощинський запрошує сперечатися з чотирма твердженнями:
- «Переможемо» означає зобов'язання; прогнозом це слово не буває.
- Війна нічого в нас не розбудила і жодної подяки не заслуговує.
- Наша перевага над Росією звужується до одного: у нас помилку начальника ще можна назвати вголос, і ця перевага не гарантована навіть у нашому власному війську.
- Вистояли ми Степом, а перемогти зможемо тільки Республікою.
Двадцять третього серпня о двадцять першій сорок, коли сонце сіло за Карпатську дугу, ефір марафону «Від Ранньої Зорі» закінчився, і кількасот людей у шести містах вимкнули мікрофони, змотали кабелі й пішли спати. Росії того дня ніхто з них не переміг. Вони прожили один день як підмет. Наступного ранку в тому самому робочому чаті з'явилося посилання на нову банку з іншими трьома рядками підпису, і під ним уже стояли перші перекази від людей, яких вони ніколи не бачили. Так це дієслово виглядає зблизька.
Денис Блощинський, продюсер національного культурного марафону «Від Ранньої Зорі»
