У Силах оборони України нині служить близько мільйона людей, а ще майже два мільйони вже мають статус ветерана. Для кожного з них війна почалася по-різному, але всі вони по-своєму виборюють перемогу України та мріють про день, коли зможуть повернутися до мирного життя. До Дня захисника і захисниці зібрали історії людей, які боронять Батьківщину.
«Я був готовий померти, але не до того, що доведеться заново вчитися ходити»: інструктор «Туман» з ГУР «Артан»
31-річний «Туман», інструктор спецпідрозділу ГУР МО «Артан», екс-штурмовик, розповідає, що рішення піти воювати визрівало болісно. «У якийсь момент мені стало тяжко дивитися на себе в дзеркало. Мій друг долучився до війська ще на початку повномасштабки, а я здоровий хлопець, який все життя займався спортом, лишався цивільним. Мені було соромно. Десь в кінці 2023-го я дійшов до точки кипіння: подав документи у рекрутинговий центр», - згадує він.
Дружина, хоч і не була в захваті, підтримала чоловіка. «Тоді у мене виникли сумніви: я лишаю гарну роботу, молоду дружину і ставлю вище обов'язок. Це було нелегко», - каже «Туман». Після підписання контракту його перекинули під Запоріжжя.
Перше завдання запам'яталося курйозом: «Нас направили на позицію на М113. Ми були початківцями. В дорозі один боєць періодично висовувався з башні, щоб дивитись на дорогу. Він різко ухилявся і щось кричав водію. Ми весь час думали, що нас переслідує FPV. А коли прибули на місце, виявилося, що той кричав „праворуч, ліворуч
